В вечірній тиші батько з сином говорив:
“Знов день пройшов, я слідкував уважно за тобою.
Твої поступки бачив, сину дорогий,
Чому так вів себе, - питання моє...
Чому сусідці шибку ти розбив,
Розкидав іграшки сестричці без причини,
А після ланчу мамі нагрубив,
Яка так дбає про свою дитину...”
І справді, соромно стало хлопчині,
Мовчав хвилину, бо не було що сказати.
Він тільки ніжно звів на батька очка сині,
Промовив тихо: “… винуватий, тату...”
“Це дуже добре, - вину свою ти зізнаєш,
I пам'ятаєш про поступки необачні,
Та я ж надіюсь, ти урок собі візьмеш
Із покарання, що тобі я передбачив.
Ось - цв'яшки й молоток приготував,
За кожен злий учинок, хочу,
Щоб ти молоточком цвяшок забивав
На паркані За хатою, що біля порчу...”
Хлопчина добре батька розумів
І так хотів його довіру оправдати…
Biн кожен день старався так як міг
Найменьше цвяшок в паркан забивати.
І так прийшов останній день неділі.
Син з батьком знов розмову мали:
“Я справивсь!”, - й очка голубії
Дивились ніжно знов на свого тата…
“Ці цвяшки, - хочу вже тобі віддати.
Тримати їх не маю я потреби,
Бо жодного сьогодні не прийшлося забивати!..”
Так син сказав і гордий був за себе.
І батько теж зрадів новині сина,
Він злегка так його oбняв,
А потім ще таке додав: “Тобі, дитино,
Завдання інше я приготував.
На місце злих учинків - добрі учини;
Чи зможеш так, як ти гадаєш?...
Зробив добру справу - й одного цвяшкa забери,
І так, аж поки всі не повиймаєш…”
І знову син за справу взявся:
Сестричку більше він не ображав,
Й сусідці помагати не вагався,
І лиш слова приємні мамі говорив.
Всього три дні! і цвяшок на паркані
Більш не було, їх син всіх повиймав.
Покликав тата, як і було в плані
І все йому наочно показав.
“Ти - молодець, я радий, що багато
Справ всього за три дні ти учинив.
Тепер я хочу, щоб уважно
Ти на паркан наш подививсь...
Я розумію, ти старався, синку,
І неодмінно справивсь ти,
Але поглянь, - на місці злих учинків
Всерівно залишились дірочки...”
“Невже ж даремно я старався,
Багато так зробив добра”…….
І мимоволі з очок синіх
На щоки капнула сльоза...
* * *
Перш ніж образити поступком
Cестру чи брата у Христі,
Перш ніж пройти - не привітати,
Подумай, варто нам чи ні...
Лишати слід на серці, навіть
Якщо пізніше в добрих справах
Плануєм ми відносини поправить ...
Але... чи варто... адже ми знаєм
Що у поступках ми не просто брата, -
Ми Ісуса ображаєм! А Він є Добрий і прощає, -
Та все ж, на місці Його ран –
Ми знову рани залишаєм…
Чи то обман, чи може заздрість,
Страх, злість, сумніви, гордість...
Не раньмо цими Іісуса!
Стараймось жити, щоб спокуси
Не мали місця серед нас.
Нехай в поступках, всіх ділах
Лише прославиться Наш Спас!
Olya Tkach,
Sarasota, Florida
Живу і радію життю, виховую 2-ох дочок і сина. Вони і є моїм життям... Щиро горджуся ними... e-mail автора:olyatkach@yahoo.com
Прочитано 12609 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 4,83
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Теология : Альфред Великий. Боэциевы песни (фрагменты) - Виктор Заславский Альфред Великий (849-899) был королем Уессекса (одного из англосаксонских королевств) и помимо успешной борьбы с завоевателями-викингами заботился о церкви и системе образования в стране. Он не только всячески спонсировал ученых монахов, но и сам усиленно трудился на ниве образования. Альфреду Великому принадлежат переводы Орозия Павла, Беды Достопочтенного, Григория Великого, Августина и Боэция. Как переводчик Альфред весьма интересен не только историку, но и филологу, и литературоведу. Переводя на родной язык богословские и философские тексты, король позволял себе фантазировать над текстом, дополняя его своими вставками. Естественно, что работая над "Утешением философией" Боэция, Альфред перевел трактат более, чем вольно: многое упростил, делая скорее не перевод Боэция, но толкование его, дабы сделать понятным неискушенным в античной философии умам. Поэтому в его обработке "Утешение" гораздо больше напоминает библейскую книгу Иова.
"Боэциевы песни" появились одновременно с прозаическим переводом "Утешения" (где стихи переведены прозой) и являют собой интереснейший образец античной мудрости, преломленной в призме миросозерцания христиан-англосаксов - вчерашних варваров. Неизвестна причина, по которой стихи и проза, так гармонично чередующиеся в латинском оригинале "Утешения", были разделены англосаксами. Вероятно, корень разгадки кроется в том, что для древнеанглийского языка литературная проза была явлением новым и возникновением ее мы обязаны именно переводам короля Альфреда. Делая прозаические переводы, король был новатором, и потому решил в новаторстве не переусердствовать, соединяя понятный всем стих с новой и чуждой глазу прозой. Кроме того, возможно, что Альфред, будучи сам англосаксом, не понимал смешанных прозаическо-стихотворных текстов и решил, что лучше будет сделать два отдельных произведения - прозаический трактат и назидательную поэму. Как бы там ни было, в замыслах своих король преуспел. "Боэциевы песни" - блестящий образец древнеанглийской прозы и, похоже, единственный случай переложения латинских метров германским аллитерационным стихом. Присочинив немало к Боэцию, Альфред Великий смог создать самостоятельное литературное произведение, наверняка интересное не только историкам, но и всем, кто хоть когда-то задумывался о Боге, о вечности, человечских страданиях и смысле жизни.
Поэзия : Учебный год - Сергей Сгибнев Здесь нет слов о Христе. Но кто кроме Христа сможет направить и наставить учителей в их многотрудном пути? Лишь сверяя свои мысли с Иисусом смогут наши учителя преподать истинные уроки. И лишь христиане смогут полюбить так искренне, как любит нас наш Небесный Отец!
